Можливо, що не випадково
Твоєї посмішки я блиск
Помітив, й очі лазурові,
Відчув у серці дивний тиск.
Якимось сонячним промінням
Душі твоєї враз я був
Осяяний, і ось тремтіння
У грудях, вражений, відчув.
Бажав тебе зустріти ще раз,
Щоб знову дивний тиск відчути,
Мені чомусь у серці щемить…
Не можу образ твій забути.
На інших всіх ти геть не схожа,
Я інших тих не помічаю,
Мені потрібна ти, о Боже, -
Ти бачиш, як її кохаю.
Не знаю, як відреагуєш
На щирі ці з душі слова,
Мене ти кожен день хвилюєш,
І обертом йде голова.
Тепер я ясно відчуваю,
Що в тобі риси ті знайшов,
Яких мені не вистачає,
Без них гармонії немає.
Тому так треба знов і знов
Тебе побачити, почути,
До серця ніжно пригорнути.
По-іншому не уявляю
Життя без тебе…Також маю
Надію й віру у майбутнє,
Що не залишусь не почутим.
Так поєднатись хочу з ним –
Жагучим поглядом твоїм.
Кипить неначе в жилах кров,
Я відчуваю – це любов!
Я лиш з тобою хочу бути,
Ввесь час твій ніжний голос чути,
З тобою вранці прокидатись,
До сну з тобою прямувати.
І радостям твоїм радіти,
З тобою горе розділити.
Почуй мене! До тебе, мила,
Невидимая тягне сила,
Твоїй віддатись хочу ласці,
З тобою будем, мов у казці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2010
автор: Олександр Обрій