Був вечір, соловей співав.
Запізнювалась. Він чекав
В садку під кручами Дніпра.
Прийшла, і від душі дала…
Сорочку вишиту із льону.
Він цілував її долоні
Так ніжно, що вона тремтіла,
І відчуття, що має крила...
А серце вилітало зовні,
Була в солодкому полоні.
Їй так в ту мить було чудово
Що не могла промовить слово...
Лиш вітер в чистім полі знає,
Як палко він її кохає,
Бо бачив погляд, чув пісні,
Слова зізнання уві сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2010
автор: Віктор Нагорний