Ривок
у безодню як спроба вижити.
Випалена трава не проти
вінок
полишити.
Ліс
захоплено мовчав, споглядаючи
крок широких і дужих львиць,
силоміць
ридаючи.
Дим,
звиваючись, кутав беззахисних.
А вони, не знаючи, виживали,
сини праведних.
Колись
і сонце застигне беззвучно,
влучно стрільнувши в кульбабки.
Молись,
праведний,
поки
трава ще вінок не виплела,
і сонце не перехрестило,
доки
є сила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204867
Рубрика: Нарис
дата надходження 08.08.2010
автор: Святка Ностальгія