Падав дощ… Ні,це була божевільна злива… Вчора я самотньо сиділа біля вікна і задувала свічки. Більш за все хотіла, щоб батьки повернулись… Але,мабуть, все-таки варто ще почекати?
Я сиджу вдома сама… Батьки зараз у відрядженні десь на Далекому Сході. Мене звати Ліна і мені уже виповнилось 16. Ну взагалі я не така песимістка, я люблю своє життя - люблю природу, гуляти босоніж по бруківці,люблю шукати початок веселки,пригоди і домашніх тваринок. В мене є дуже красива кицька, її звати Еля і вона не дозволяє мені сумувати. Ми часто разом дивимось телевізор, а якщо я не можу чогось доїсти, то вона мені обов’язково допомагає. Ой, стоп,мало не забула! Я ж фанатію від футболу! З дитинства граю футбол зі своїми друзями-хлопцями. Я живу в тихому районі Львова в трикімнатній квартирі. В квартирі майже завжди чисто, в кухні завжди смачно пахне (я досить непогано готую), а холодильник практично завжди наповнений продуктами. Мої батьки археологи, вони мені надсилають гроші на мої потреби, поки вони мають роботу. Взагалі я рада що вони знайшли своє покликання, але вечорами мені часто сумно. Добре що в мене є Інтернет і я можу списуватись зі своїми батьками. Хоч буває це досить рідко,але це нічого. У мене є те, чого нема у багатьох моїх однолітків – повна свобода. Я живу так, як мені підходить і це круто. Хоч деколи мені і бракує батьківської підтримки, але зараз я звикла тому все гаразд. Завтра перше вересня, а я вступила коледж. Ой, халепа, завтра ж перше вересня!!! А я знову забула… Треба придумати як я завтра буду одягнена…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2010
автор: Роксана Мрія