Засніжена дорога…
Навколо нікого нема
Де береться та тривога,
Коли приходить зима.
Падає сніг тихо й легенько,
Його м’якість та теплота
Зникає згодом, помаленьку
Міняється зими хода.
Сам не знаючи того
Залежний від господині долі
Дійшов до висновку сумного:
Не маю я в житті волі.
Я залежу від подиху вітру
Я залежний від сонячного жару…
Безумовно пусту макітру
Осяйнуло видіння дару.
Забагато знаю лишнього – сумую.
Потреба вибору зникає,
Коли повторюю, а не будую.
По графіку живу і помираю.
Усе вже вирішено до нас,
Лишається за планом діяти:
Відбути призначений час
Та про свободу вічну помріяти.
Цей світ непостійний
Його взагалі не було й нема
Потреба суті – захист надійний,
Таке навіяла зима.
В ілюзії реальність шукаємо,
В безодні істину вбачаємо,
Матеріальне за духовне приймаємо
Душі за тіло ховаємо…
2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204413
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2010
автор: sashassop