Як боляче знаходити образу!
Як боляче, коли любов у пастці.
Та краще серце вирвати одразу,
Ніж гинути повільно у напасті.
Як дивно почуватися самотньо,
Коли навколо сотні тисяч душ!
Як дивно покорятись безвідмовно,
І слово це "ніхто" уміть забуть.
Як смішно знов повторювати дні,
Які ти до кінця ледь додивився.
Неначе де жа вю, привидилось мені...
Як смішно що ти досі ще не снився.
Як тихо в голові і десь у серці,
Але слова я знищую сама.
А серце що? Воно лиш тільки б'ється, -
Як тихо! Так минає і життя?
Як любо прокидатися щоранку
З думками про книжки і про кохання.
Як любо знать, що високо та планка,
Куди стрибаю й лину до пізнання.
Як божевільно пристрасті віддатись,
Відчути ніжні дотики руки,
Як божевільно в цьому зізнаватись, -
Але солодкий гріх на цій землі.
...Як зоряно прийде до мене Муза
У ніч, коли не можу ще заснуть.
Як зоряно і холодно живу я!
Лиш тільки б не згасала моя суть...
Весняно як я біль терплю тихенько,
Весняно як сміюсь й божеволію.
Любуюся-дивуюся; маленька:
Чи плачу, чи всміхаюсь... Я зорію.
11.05.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203994
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2010
автор: dada_