"Наша эра
Давно уже error"
Николай Терно
Чомусь ми дозволяємо собі самовпевнено вважати, що саме наша цивілізація має право на вічне існування, незважаючи на усі попередні невідомо ким знищені…
Мене з низин мого віку останнім часом найприкріше вражає те, як швидко системи поглинають найкращих, як, майже миттєво, «константні» постулати перетворюються на відпрацьований і перероблений неактуальний матеріал з минулого, як фіктивні принципи змінює фіктивна ж їх відсутність…
Усе частіше повертаюсь до перечитування з «nota bene»-думками улюблених «Майбутнє однієї ілюзії» та «Невдоволення культурою» коханого Зіґі… Якщо 5 років тому він примушував мене замислитись і діалогувати із собою, то зараз я майже з усім погоджуюсь, що не дуже радісно сприймається.
Люди, з якими колись резонувалось, чомусь крізь призми часу й віку починають визначатись у свідомості вчинками саме сьогоднішніми, без огляду на всі минулі звитяги та ще не вдіяні майбутні гарні вчинки.
Здається, як і зичить більшість кожному, в сумлінні навіюються ангажовані стереотипи.
Чомусь саме ненайсвітліший з лозунгів виринає в мозку: «Suum cuique».
Мабуть, їм кепсько почувати себе «зрадженими» «зрадниками» «зрадників», і не здогадуватись звернути уваги на релятивізм наших існувань…
Максималізм не нагороджується життям, але фетишизується «хворими на Свободу» ідеалістами…
31.VІІ.2010
21:17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203724
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.07.2010
автор: Iraida Kułakowski