Коли я буду плакать мене вже не зупинять
Забили цвях в труну не можу його вийнять
Закрили очі і сховали сльози у руках
Я так боявся а тепер я знаю що таке є страх
Коли один та ні боятися не треба
Завжди хтось споглядатиме із неба
Це Бог він за мотузку смикає усіх
І потім каже що для нього добре а що гріх
Я пам’ятаю у садку колись я грався
Іграшками різними сміявся і посміхався
Але тепер я іграшка в руках у Бога
І лише він вирішує яка моя дорога
Тепер мені зовсім не смішно ні
У голові у мене думки лишилися одні
Чому чому я тут хто я такий
Чому він вибрав мені шлях в лапках найбільш легкий
Так смішно для нього а я не посміхаюся
Від болі в грудях тільки розриваюся
І крикнути не можу бо навколо люди
Вони всі не такі і сірі вони всюди
Запам’ятай мене життя у всесвіті ріки
Посипалися квіти моєї пелюстки
На весну осінь йде зимою я родився
Невже ти Боже просто помилився
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203332
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.07.2010
автор: КРІПАКОС