ЧАЕС. Реактор. Мертва зона.
Мовчать, не б'ють на сполох дзвони -
як те в усі часи належить:
на смерть, на горе, на пожежу.
Природа. Люди. Долі. Жах...
Хіба у смерті є межа?
Земля. Домівки. Щастя. Мрії...
Чи можна ЗОНОЮ відмірять?
Світліє ніч. Полоще ранок
горлання півнячих горлянок -
отих, що будять сонце.
Чорнобиль сіє стронцій...
Лелека немовля поніс,
а там - могильник, Чорний ліс.
Там пустка. Руйновище.
Лиш мертвий вітер свище.
У квітах зріють там меди,
та знаки скрізь: туди - не йди!
Невдовзі тут були б жнива -
тепер це ЗОНА... нежива.
Тут восени аргонії...
Вмирає час в агонії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203257
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.07.2010
автор: Omega