Гривастий кінь, розсідлано-гривастий...
і ти за тую гриву ухопивсь,
в чолі холодним потом окропивсь –
так легко з нього, дикого, упасти...
Ще норов не приборканий ніким,
а ти вже мчиш, мчиш вітру навперейми.
Тобі навстріч гаряче і шалене,
що одяг й скальп зірвало б залюбки -
із тебе, вершника, що вперше на коні,
що очі вирячив, напевне, з переляку...
Нехай там що про тебе хтось балака –
ти на коні! Та ще й – не в стремені!
Ти ризикнув – і зовсім не для втіх,
ти не коня – себе ним приручаєш.
Можливо, не із примхи, а з одчаю -
і зайві тут гнуздечка і батіг.
О вільний вершнику, хвала тобі, хвала!
Мені б отак – щоб іскри з-під копита...
Хоч раз в житті себе так полюбити,
аби судьба приборкана була.
7.03.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202921
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.07.2010
автор: Omega