Наш світ герметичний аж лячно злітати увись
Настільки тут тісно й здається, що гепнешся в хмари
І кашка трилисна – звичайна уся – подивись
Й в двоміснім кортежі порожня місцина без пари
Сплелися дороги у коси бабуні-Землі
І сходять над нами прокурені смогами сонця
і ми обростаємо глиною, злі і малі
й минаємо тихо по списках, усі по колонці
живемо так мовчки – у тінях чиїхось відлунь
гадаєм, що долі і наші уже пережиті
зриваємось в небо… чи інде… надривами струн
і тільки холоне відлуння в сполоханім житі
ідемо по-різному – тихо, трагічно, дарма…
лишаємо світ, тихий дім і когось сиротою
всміхались, втікали, зірвали цю мить – і нема…
ось фільм про життя, й титри хмар як нон-стоп – чередою…
Наш світ герметичний і лячно: яка там ще вись?!
І тисне склепіння, і день підпираєш руками
Розкрийся – хай падає… вітром на мить причастись
І може злетиш… і побачиш, чи є хтось над нами…
26.07.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202907
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.07.2010
автор: Рені