В мого тата синів не було,
І тому він тягав мене змалку
В тир стріляти - "Націлься в дупло!",
Полювати зайців, на рибалку.
А в неділю ми йшли на футбол,
Вболівать за команду місцеву,
І забитий противнику гол
Відзначали тістечком рожевим.
Зрозуміло, в руках у дядьків
"Жигулівське" хиталося пінне,
Ой, наслухалась я матерків,
Та було це дрібним і безвинним.
Скільки з татом пройшли ми доріг,
До яких лиш пригод потрапляли!
Як любив сісти він на поріг,
Слухать, як на баяні нам грали...
Від випробувань стигло лице -
Фронт і злигодні - повне відерце.
В сорок років став батько вдівцем:
Завчасу надірвалося серце.
Він не просто був батьком мені -
Був порадником, другом вірнішим,
І сирітства ковтаю я дні,
І приховую сльози міцніше.
Він надійним одним на віки
Був для мене оплотом завзятим.
Всіх зустрічених чоловіків
По цей день я порівнюю з татом.
Я не відаю краще взірця,
Він для мене - молитвена злива.
Сину, внукам своїм до кінця
Сповідатиму я про вітця,
Про дитинство шалене, щасливе.
2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202530
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2010
автор: Борисовна