Є така отрута.
Її звати
Небо.
Не дай тобі Бог
її ковтнути.
Відтоді
руки стануть
як крила
Крила
як жало
Жало
як меч…
А меч як спокуса…
Спокуса стікає
від вуса до вуса
у кішки - два метри
чеширська усмішка
і автопортрети
над зібганим ліжком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202388
Рубрика:
дата надходження 23.07.2010
автор: Хельга Ластівка