Ти розламуєш пастки словами, маски словами, наскрізь словами,
Ти мені болісно так не до рими – ледве встигаю прийти до тями,
Ти можеш голосно гримнуть дверима, мій телефон закидати спамом,
Мій телефон вже і не витримує, в нього невроз став стабільним станом,
(В нього постільний режим, і ліки! Краще не треба з ним таким тоном –
Йому і зізнатись, напевне, нікому, як воно важко моїм телефонам…)
Ти розбиваєш стереотипи, спалюєш скрипти, злизуєш крихти,
В тебе проблеми, в мене чай з липи, м’яти, меліси… й двері відкриті,
Ти б мене мабуть зміг зупинити, тільки повіддя мені не личать,
В тебе немає шкідливих звичок, я не люблю почуватись нижчою,
Ти треба всім, а мене не кличуть… мабуть, все пишеться на обличчі…
Принципи, прагнення, просто правила; сильні сторони, стіни, ставки,
Я небу запитів сто відправила, - підводить служба доставки,
Я б раніше з тобою, напевне, бавилась – розкидала сіті, розставляла пастки,
Та боюся мати з тобою справу, я банально хочу тепла і ласки,
Зняти маски, залізні каски, розщіпнути серця і паски,
Попсувати диски, попалити списки, підвести остаточні риски…
Ти мені подзвониш десь так через вічність, я втомлюсь чекати, поставлю ґрати,
Вимкну немічність і трагічність, буду жити, дихати, фліртувати,
Безнадійно асимптотично – щоби серце з усіх своїх сил калатало,
Є у цьому якась логічність, прагматичність, звичність, аж тіснувато,
Врешті решт, мовчати не варто: подзвони мені – я чекатиму…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202279
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2010
автор: Ксенислава Крапка