Вона жила на вулиці Любові,
що перетнула місто Самоти,
де хворих площ загострення зимові
щораз віщують напади біди.
Біда прийде і стане на порозі.
Перо зупиниться, вросте в папір
і виросте у свічку тонкосльозу,
що обтікає краплями зневір.
А їй дарма, тій, з вулиці Любові,
що слід її винюхує біда –
у неї дні ясні, і ночі кольорові,
і дім її пливе на трьох китах
між площ, де хворо й несвідомо
щоночі тисячі її сестер
шукають шлях в любов, немов додому.
Таке природне рішення й просте.
Кити співають із глибин асфальту
і будять, і примушують іти.
Вони виходять в ніч, вдягають пальта…
І ти раптово розумієш, хто є ти.
Пера торкнись – і замигає свічка,
із площ самотніх рушать племена
на спів китів, уздовж зневір зустрічних…
До болю хочеться, щоб ти була Вона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2010
автор: Сергій П*ятаченко