Добра козацькая шабля,
Добута в жорстокім бою,
Ти довго мені слугувала,
Тебе я безмежно люблю,
За подругу ти, і за матір,
Учитель ти мій, і суддя,
Але вже не можу підняти,
Безсила рука вже моя.
Кували тебе бусурмани,
Оздобили ляшські майстри,
Господь же рукой Православья
Рубав їх братів-байстрюків.
Немалим числом перемоги
В святих були битвах у нас,
Настали відкриті дороги
Народу, Господь який пас.
І люди забули про Бога,
Продали за владу та хліб,
Цнотливість і правду згубили,
Схопились брати вже за ніж...
Розбий, ковалю, мою шаблю,
Немає достойних їй рук.
Навряд, чи потраплю до раю,
Та пекло не дасть таких мук,
Як бачити рідну країну
Під гнітом диявольских сил.
Закину бандуру за спину,
Ти, Боже, гріхи мні прости…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202124
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.07.2010
автор: Воскресенский Л