Павучий страх годин готує (ах!) тенета,
я відчуваю – в цій кімнаті хтось є ще.
Тут вогко пахне листям, лісом і дощем,
і звідси з цього лісу плине наша Лета,
у вирій несучи і нас, і час, і щем.
Сама собою пишеться моя еклога,
заносячи в реєстр себе, тебе, мене,
з надією на те, що все це не мине,
допоки ліс росте, допоки тінь волога,
допоки цю кімнату той хтось не відімкне...
А далі полетять узліссям жовті оси,
жадливого ждання означиться межа,
остання ж затремтить тенетами вірша,
втрачаючи свій ритм, збиваючись на прозу,
дзвенить у павутинні, немов чиясь душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202068
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.07.2010
автор: Сергій П*ятаченко