Скрізь землю краще провалитися
Й на віки в темряві лишитися
І не бачити світу жорстокого,
І не чути плачу одинокого.
Куди котиться світ, куди ми покотились?
В біді та нещастях своїх довго топились,
Зміни лише гірше пророкують,
А світ ще більше від того руйнують.
Не хочу бачити і чути
Краще провалитися, забути…
Забути парадокс такий,
Забути, і побачити новий…
Новий світ без горя та плачу,
Але ніхто не розв’яже таку задачу.
Мало сили та волі бракує,
Хоча вітер зміни пропонує
Та краще провалитися, заснути
І побачене назавжди забути.
Котився світ як кулька по склі,
А люди робилися ненависні та злі
Розірвати готові самі себе,
Але спочатку розірвуть тебе,
Щоб не втік не провалився,
Щоб упав та зажурився.
Кулькою по склі котились,
Але раптово провалились.
Пропали всі страхіття,
Бо кінчилось одне століття.
2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201589
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.07.2010
автор: sashassop