Весна.
Знов вітер в волоссі
і лагідні квіти,
волошки в колоссі,
від літа привіти.
Зима вже далеко,
а в серці - весна.
Розквітла барвінком
Зів’яла душа.
І подих мій вільний,
в промінні купаюсь.
У небо злетіти,
мов птах, намагаюсь.
Ніхто не тримає
тепер мої крила,
з туманом дрімала,
а з вітром летіла.
Зорі.
На полі небесному
зорі з’явились,
а хмари, мов трави,
по ньому розлились
Дивлюсь на те поле,
й про себе гадаю,
як тих зірок ясних
мені не вистачає.
Вони, ніби сестри,
зі мною в негоді,
вони - мої сльози,
і радість, і горе.
І сил мені стане
з ними буть до світанку,
а потім палати
у полум'ї ранку.
Тиша.
На зміну коханню
прийшов дикий біль.
І слів вже не чути,
голос ніби чужий.
Я йду по дорозі,
що буде - не знаю.
Знов серце в тривозі,
бо щиро кохаю...
Куди ділась радість?
Куди дівся сміх..?
Довкола лиш тиша,
холодна, мов сніг.
На згадку в цій тиші
залишилось серце.
Так само кохає,
так само ще б’ється...
Свобода.
Ніхто не тримає
тепер мої крила,
я вільною стала…
я долю зустріла…
І з подихом вільним
я в небо злітаю,
і стану зорею
у небі без краю.
Світити я буду
крізь темряву ночі.
Ніхто не побачить
мої заплакані очі...
Зі мною лиш зорі,
в душі моїй - тиша,
а вітер волошки
в волоссі колише...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2010
автор: Юлія Солнцева