А вже здавалось, що в душі весна.
Блакитні зорі кидали надію.
Вона. А може в нього є вона…
Гадала я, топивши власну мрію.
Думки страшні наповнювали кров,
Етап життя здавався неможливим.
Єдиний вкрав невидиму любов.
Жевріло серце, але билось дивом.
Зелений світ в очах моїх сірів,
І дихала безглуздим сподіванням.
Йому не шкодувала навіть снів.
Клубки подій здавалися коханням.
Липневе сонце гріло в небесах,
Моральний принцип догорів навіки.
Нарешті підійшла я і в сльозах
Огрішно прийняла любовні ліки.
«Привіт! Як справи?» - й ці прості слова
Розбили вміло зачерствілі муки.
Серця злились, й любов моя жива
Тендітно гріла довгождані звуки.
«У тебе ніжний погляд,» - він сказав.
Феєрія буяла у серденьку.
Хвилини запашні, немовби з трав,
Цілунком я прикрасила маленьким…
Чекання - це не кращий друг для нас.
Штовхайте, нищіть здогадки й страждання.
Щасливий лиш тоді настане час –
Як ми повірим у своє кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200420
Рубрика: Акровірші
дата надходження 11.07.2010
автор: Marianna Russo