В мерехтіння свічок, в напівтемряву штучної ночі
Таки зроблю цей крок - я нарешті довідатись хочу,
Скільки можна іти, десь примарне шукаючи щастя
І, чи зможу знайти, чи зустріти його мені вдасться?
Ти, циганко, розкинь на столі королів гонорових -
Хай розкажуть мені про майбутнє, насупивши брови,
Хоч якусь мені дату, можливо, зуміють назвати,
Коли зможу назавжди вернутись до рідної хати.
Ти в уяві моїй розбуди те, що десь пропадає:
Як порипує сніг, як дружина дітей пригортає,
Чи, як мама до столу духмяні наїдки виносить
І жаданих гостей пригощатися тато запросить...
Ворожи мені так, щоб удача мене не лишала,
Щоб дітей моїх горе ніколи в житті не спіткало,
Щоб нарешті мене дочекалась кохана дружина,
Щоби встала з колін, розквітала моя Україна!
Тільки б сталося так, як я прошу, як серцем я хочу -
Постарайся, циганко, я "ручку тобі позолочу".
Ти вгамуй мою спрагу, всели в мою душу надію
І ніколи тебе більше я турбувати не смію...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200231
Рубрика:
дата надходження 10.07.2010
автор: Salvador