Летіли крихти зі стола
Роти бідняки відкривали,
Їхня доля – сувора і зла
Та все вони уміло приховали.
Чи варто плакати й радіти?
Чи варто милосердя проявити?
Далі будуть їсти хотіти
Вони планують ще пожити.
Усі ми різні та всі єдині,
Єдині до своєї волі
Об’єднані в своїй країні
Без фортуни і долі.
Чи небеса допомагають?
Чи помагаємо ми собі?
Чи чудеса колись бувають?
Чи розмовляють в висоті?
Дурні ці люди з мізерними думками,
Адже великий світ сіренький
Багатий вічними роками
Він завжди всім новенький.
В новому є тіні старого,
Тягар важкий панує.
Поважати слід живого,
Який виглядом своїм хвилює.
Руїни – це фундамент доброти,
Яку народ вбачав віками
Сплило багато вже води,
А ми лишилися рабами.
Ми підбирали крихти після панів,
Ми йшли без бою, без вагань,
Ми друзів вибирали з ворогів,
Ні сліз, ні болю, ні повстань.
2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200053
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2010
автор: sashassop