Жевріє десь малий вогонь
І запах панує трав сухих
Й тепло долонь
Зігріє всіх тверезих і живих.
Панує вечір і туман,
Панує тінь тіней забутих
Стоїть один синій баклан
За ноги до труби прикутий.
Мелодійне гавкання собак,
Запах дощу прийдешнього
Звук від нахилу гіляк
І від життя тутешнього…
Усе це бачилось мені
Я знову це пререживав
Спокійний як у сні,
Коли нічого не відчував.
Марніє погляд у вікні,
Бо темнота роз’їла зір,
Хто міг довіритись мені
Без викидання зайвих лір?
Важко розрахуватись з неминучим,
Важко шукати варіант запасний.
Поглядом нестримним і жагучим
Сказати варто, що живий…
Живий без їжі та води,
Живий без грошей та опори,
Але відчуття біди
Віщують сині, сині гори.
У синіх тих малих горах
Там озеро одне не замерзає,
Зникає весь понурий страх
Хто води тієї випиває.
Пуста пропаде маячня,
Відновиться нове видіння
Перейдуть колишні знання
З’являться нові створіння.
Байдужість і розчарування,
Матеріальні втрати від кохання
Та ще багато факторів життєвих.
Чомусь багато помилок миттєвих.
2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200051
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2010
автор: sashassop