Не запитуй мене: «А можна…?»
Взагалі не питай нічого,
а вхопивши мене за погляд,
за палаючий хвіст комети,
закріпи на своїй орбіті –
сателітом твоєї зірки…
Бо спочатку було не слово,
бо усе почалось зі Вчинку,
і продовжує починатись.
А слова – то лише ефекти,
посторонні, немов відбите,
хворобливо холодне світло,
(покалічене від удару),
що звабливо моргає з неба,
та зачати життя не може…
Не запитуй мене нічого.
Прив’яжи до свого проміння,
дослухайся моїх пульсацій
і подивимося що буде:
чи звичайний подвійний вибух,
чи єдине нове світило…
Все одно це – лише початок,
і словами він ще озветься,
та на інших уже орбітах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2010
автор: Tara Maa