В зашморгах гордої Душі,
На скрижалях розбитого серця,
Молитовно стогнуть слова,
Готові у вирій, без крил...до межі.
Та тільки пересохлі канати,
Не можуть дзвони ті донести
До небес, до їх безмежної глибини,
Мовчать. Не в силі звук звести.
Терпляче гасять незборену біль,
Що доринає майже звідусіль,
З потаємних загалин забутих літ,
Із вічних прогалин життєвих доріг...
Несе свій хрест Душа до Христа,
Сльозами, спалений по краям,
Та то не важливо, аби донесла,
Зі світлим словом і каяттям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199808
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.07.2010
автор: Макієвська Наталія Є.