Нема більше у народу ні Надій, ні Віри.
Зацькували навіть душу, іншомовні звірі.
Розірвали на шматочки, по світу шпурнули.
Розуміють, в чому сила, на те й посягнули.
Колискову, нова мати, не хоче співати,
Бо її саму, дурненьку, до школи віддати
Були змушені, о Ненько, де російськувати
Залишилися знесиллі…
та прийденські браття.
Може б краще нам згоріти з Гірником?
Багаття,
Мусить нині спалахнути, від краю й до краю,
Щоби Неньці повернути, і Душу, і Славу.
Щоби думка на Вкраїні була Українська.
Український Уряд. Військо.
Й командувач війська.
Щоб і церква, і друкарство,
І м’ясо, і птиця, не кодовані, з лукавством,
Десь по-за границям, а свої.
І мовознавство, і пісня, і свята…
Повернути б Ненці душу, як вона багата !
Нема більше у народу ні Вір, ні Надії,
Захмарило Україну, як Війові вії.
Нащо правда, коли кривда у тричі дорожча.
Нащо святість? І вивозять до Росії мощі.
Нащо мова, яку дурні не можуть утямить.
О, Ісусе ! О, Тарасе ! заберіть і пам’ять.
Хай розп’ята на хрестові, похована в кручі,
Збережеться, разом з вами.
А то й ту замучать.
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199382
Рубрика: Присвячення
дата надходження 05.07.2010
автор: Бондар