Пусто і темно. Так ніби тебе і не було…
Страшно і холодно. Так ніби тебе я забула…
Пусто… Ні-ні, я не сплю. І не плачу.
Страшно… здається, що більше тебе не побачу
Не знаю я, правду ти кажеш чи ні,
Та хочу, щоб знав, не байдуже мені
Лише обернись, повернись і скажи, що ти любиш
Я душу віддам за обіцянку, що не забудеш
Я серцем й душею, я подихом, тілом, думками,
Я поглядом, подивом, мріями, снами й словами,
Я буду з всіма і ні з ким, а ти будеш із нею,
От тільки навіки-віків я залишусь твоєю…
Я не буду втручатись, казати щось чи заважати,
Лиш чистим бездонним коханням я буду тебе вберігати
Від страху чи зла, від помсти, брехні чи омани
Побачиш, не буде ненависті, сліз чи обману
Весною я буду росою, що гоїть всі рани
А ти не помітиш, не буде подяк чи пошани
Влітку я буду промінням, що очі лоскоче
Та ти не відчуєш, бо Доля цього не захоче
Я осінню буду яскраво-червоним листочком
Не знаєш, та будеш життєво важливим ковточком
Зимою я буду холодна, та ніжна сніжинка
Помру на губах твоїх, впаде остання сльозинка…
Я кохаю тебе, я кохаю, кохаю, кохаю!!!
Я знаю. Не хочу, та мушу… Без тебе вмираю
Я йду, я зникаю, для тебе, для себе. Прощай.
Лиш прошу: серце марно не край,
Підлих сук не кохай
І просто без фальші мене пам'ятай…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2010
автор: bi_dosya