Автобус

Я  за  день  доїхав  до  району,
до  села  доїхати  не  зміг,
бо  вокзал  із  стекол  та  бетону
став  упоперек,колись  іще,доріг.
На  облізлий  розклад  задивився,
що  вокзал  порожній  прикрашав
і  в  людей  спитав,не  полінився,
тобто  в  дядька,що  на  лаві  спав.
Та  й  питаю  в  нього
-Де  ж  автобус?І  коли  поїде  на  село?
Він  почухав  лисину  мов  глобус
й  каже,поки  тут  він  був,то  не  було.
-А  давно  ви  тут?-  Спитав  від  здивування.
Та  ви  що,-промовив  чоловік,-
я  від  ночі  сторожую  і  до  рання,
й  тут  уже  на  варті  п`ятий  рік.
-Так  кого  ж  спитати,і  хто  знає,
нащо  цей  вокзал  отут  стирчить?
-Це  у  область,-він  відповідає,-
там  дадуть  вам  відповідь  у  мить.
Тільки,-каже,-вже  не  поспішайте,
завтра  буде  транспорт  із  району,
поряд,якщо  хочете,лягайте-
лавки  із  м`якого  поролону.
Довго  я  ще  згадував  райраду
і  на  світ  зубами  скреготав,
незлим,тихим  гнучи  нашу  владу
й  комарів  пів-ночі  розганяв.
В  області  спитав  
-Чом  пішкадрала
на  село  з  району  люди  йдуть?
Голова  сказав,що  коштів  мало,
а  нового  нині  не  дають.
Я  хотів  іще  щось  запитати
та  прискорив  голова  процес,
не  до  вас,мовляв,я  маю  справи,
і  заліз  в  новенький  ``Мерседес``.
Звісно,заклопотаній  людині
треба  конче  всюди  встигнуть  вчас,
шкода  що  немає  в  Україні
коштів  на  автобуси  для  нас.
Ми  до  непереливків  звикали,
вірили,що  краще  буде  нам,  
а  тепер  як  в  очі  нам  дивитись
кинутим  у  селах  бабусям.
А  вони  все  на  дорогу  поглядають,
витирають  сльози  із  очей,
та  автобус  клятий  дожидають
й  помирають  самі,без  дітей.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198787
Рубрика:
дата надходження 01.07.2010
автор: Solovey