“7.15 В днях марноти своєї я всього набачивсь:
буває справедливий, що гине в своїй справедливості,
буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.”
“12.8 Наймарніша марнота, - сказав Проповідник, - марнота — усе!...”
/КНИГА ЕКЛЕЗІЯСТОВА/
Як довго й я марнотою впивався.
В марноті жив, точніше — виживав.
Як часто чув: у кого такий вдався?
Коли бувало бунтував і намагався
У спокій впасти, і — ледарював.
Як часто я робив рабину працю.
Безрадо йшов, куди зганяло щось...
Примушував себе за безглузд браться
Та ще й, при тім, вдоволеним вдаваться,
Та глузду в тому так і не знайшлось.
Як важко йти, коли непотріб - ноша,
Як щось свербить нескінченно в душі,
Коли марнота в очі, як пороша,
Коли, й тому, успіх дає відкоша,
А сутність менша за очисько вші...
Марнот марнота — сутність пус-то-ші!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198535
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.06.2010
автор: Бондар