А я помОвчу, доки світ пограє в нарди,
Ілюзіями тих, хто ще на лаві запасній,
Я вже відміряла якихось десять ярдів,
Лиш раз... на жаль, а кажуть треба - сім.
Одягнусь не в шифон, - загорнусь оксамитом,
Не вийду з-за куліс, бо там чекає дощ,
Я хочу тут побути, із спекотним літом,
Антракт перечекаю чемно в першій з лож.
Чуттів нескромних вигин заховає фалда
М’яка… як сум густий пролитий із реприз,
За щастя сплачено, ну а пікантне сальдо -
Сховає оксамит, щільніший від сутан і риз.
Подивлюсь гречно на виставу мімів,
Така люб’язно – сором’язлива… проте…
Долонями я затулЮ, лише твоїми
Душі своєї вкрай глибоке декольте .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2010
автор: Лана Сянська