тумани. перші. осінні.
ліниво на обрій сходять
і мислі – думки печальні
мов завчений крок на сходах.
навіщо краплини трунку
ти часом мені даруєш
тепер я іти не хочу
з життя без надій і грому.
аби щоб із хмаровинням
покинули світ скоріше
усі, хто його не вартий, –
усі, що до сонця прийшлі.
бо їх навертати важко,
вони вже нестямні довго –
від власного «я» їм страшно,
від іншого «ти» судомить.
а – далі? Які їм гранти
присуджені будуть з неба…
не в світі – блакить одвічна
за темряву в серці вища…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2010
автор: zvitka09