Душ людських, на жаль, не знахар,
Істин всіх ще не збагнув,
Я сьогодні в очі страху
Випадково зазирнув…
Homo Sapiens, людина,
Рухи, тіло – як у всіх.
І лише одна відміна –
Очі – з ряду неживих!
В них не вільну, горду птаху,
Не її натхненний спів –
Я побачив згусток жаху,
Збайдужілість почуттів.
Я злякався. Боже правий!
Як же може бути так:
Ледь вдихнув життя заграви
І вже здався, неборак?
Ні, не здався – ранувато
Ще вінок мені нести.
На цім світі розпізнати
Ще багато я не встиг.
Кров моя іще гаряча,
Прагне нових почувань.
Посміхнувся ось – а значить –
Буде «вчора» для страждань.
Знову в очі ті поглянув,
Сміло, твердо заявив:
«Досить марити уявним!»,
Взяв – і дзеркало розбив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197574
Рубрика:
дата надходження 24.06.2010
автор: IvAnt