Я одинока, як морж на льодині,
Загинуть не дайте грішній людині,
Укажіть мені шлях, вірну дорогу,
Дайте пораду, або допомогу.
Хіба людина приходить страждати?
Вона повинна красиво кохати,
Ваші погляди відчуваю всюди,
Чому мене засуджуєте люди?
У мене ім’я красиве - Світланка,
Та тільки всі називають коханка,
Лише трохи побудьте в моїй шкурі,
Вам не позбутись душевної бурі.
Як передати вам, що відчувають,
Коли по-справжньому сильно кохають,
Він буде, знаю, з своєю сім’єю –
Я самотня, з гіркотою своєю.
Жонатого чоловіка кохаю,
Боляче мені, я плачу, страждаю.
Але про все на світі забуваю,
Коли милого свого зустрічаю.
Мені говорить, що пізно зустрілись,
Наші серця без нас порозумілись,
Є в нього радість, що має він сина,
Найбільше щастя, то рідна дитина.
Та часто серце огортає туга,
Не маю щирого, вірного друга,
Довго дивлюсь на дитячі коляски,
Може чекаю дитячої ласки.
Я ненавиджу себе, що кохаю,
Коли зустріну його вся згораю,
Лиш поцілунків, обіймів чекаю,
Далі мені, що робити, не знаю.
Зронила сльозу гірку та солону,
Вирватись хочу з твого я полону,
Твої слова всі фальшиві, як звуки,
Що завдають лиш душевної муки.
Щоб біль свій, і горе швидше забути,
І дружиною щасливою бути,
Рідних дітей щасливо ростити,
У Бога долі я буду просити.
24. 07. 2003 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1973
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.05.2004
автор: Persey