Мотор! Прожектор! Дубль двадцять восьмий.
Знімаємо аматорське кіно.
У ролях головних звичайно ж ти,
І той, якому наче все одно.
Слова тут зовсім несумісні,
В німому фільмі це сміття,
Тим більше, що вони не здатні
Змалювати всі інтриги й почуття.
І ось усе у стилі ретро:
Стара платівка і камін,
Вино і дорогі сигари,
І серед всього ти і він.
Ти гарна, мовби скандинавська квітка,
В холоднім домі промінь затишку й тепла.
А він сидить у кріслі нерухомо
І тихо ледь помітно спогляда.
Розливши вина краплю на шовкову сукню,
Ти вже не думаєш про дії,
Не червонієш, просто усміхнувшись
Сором’язливо опускаєш вії.
Ти надприродність, ти така як є!
Без гриму, тексту – натуральна.
І ти не граєш, ти уже живеш
Тією миттю і хвилиною мовчання.
У його погляді не бачиш ти тепла.
Він надто діловий в цьому костюмі,
Проте він за тобою пильно нагляда
Й ніхто не зна, що в нього в думі…
Усе так просто і водночас дивно,
Сюжетна ж лінія сценарію – життя.
Можливо не яскраве та барвисте,
Та має зміст поки існують почуття!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2010
автор: Оксана Ляш