Струшу, мов попіл с попільниці,
Або ж нап’юсь, немов з криниці,
Норову твого,
Мов нелюдського,
Медового, шаленого, гіркого…
Такого незбагненого…
Нестримного, як біль.
На сходах достеменного
То буревій, то штиль.
І чорним знов затьмарюється біле.
І падає в провалля слів потік.
Не чую! Я не чую, як свавілля,
Палає і тремтить поміж повік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196663
Рубрика:
дата надходження 20.06.2010
автор: Bodo