Шукають для щастя амулети,
Це можуть бути речі різні:
Буси, персні навіть кастети,
Дерев’яні, срібні чи залізні.
Дрібні предмети щастя не ховають,
Бо в них немає щастя того,
Але чомусь люди в них щастя вбачають
Не розумію цього.
Нема вдачі і випадковостей,
Нема везіння й невезіння,
Переконати в цьому важко людей,
Бо бракує їм розуміння.
Навіщо вішати підкову
Над порогом своїм?
Буде падати на голову знову
Різним знайомим і чужим.
Щастя вже зараз є,
Воно в людині присутнє.
Усе що є воно твоє,
А що твоє його не є
Ось таке це враження незабутнє.
Тисне на свідомість світ матеріальний,
Душа не може повністю звільнитися
Цей фактор завжди вирішальний
І змін чомусь важко добитися.
Щастя – це людська природа
Це стан гармонії і вищих почуттів,
Між душею та тілом встановлюється згода
Й не чути плину часу й зміни днів.
Зникає тривога за час прожитий,
Бо насолода може вічно тривати
Цей шлях кожному відкритий,
Його лиш треба трохи пошукати.
Хто шукає, той знаходить,
Хто пізнає, тому усе відкриється,
Коли уявний кінець приходить,
То все тільки починається.
Щастя властиве людині,
Тільки треба збагнути його.
Воно в самій середині,
Воно чекає сигналу твого
І може відкритися навіть нині.
2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195986
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.06.2010
автор: sashassop