Білим снігом думок замітає сліди,
Які ти залишила останні.
Ті останні думки неосяжних гілок,
Які драпають наше кохання.
Ти у мріях моїх височієш мов птах,
Що літає так високо в небі.
Та біжу я до тебе на солодких парах,
Щоб зустрітися, та не на небі.
І від серця тобі ключів сто я віддам,
Ти повинна знайти лиш один мій.
Хоч і серце моє, та давно не в мені,
Бо коханню давно вже належить.
Я в полоні твоїх полум"яних думок,
В них заплутався, як навіжений.
Я блукаю, шукаю сам не знаю чого,
Бо кохаю тебе, як скажений.
А кохання моє - це криниця життя,
Звідки сили беру кожен ранок.
Я живу, я кохаю, цілую і пью.
Сладку воду з криниці кохання.
© Copyright: А.П.Кабвой 2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195731
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2010
автор: А. П. Кабвой