Це не той кого я покохала,
Це не той кого я віднайшла.
Кажуть так: час людину міняє,
Правду кажуть, страждає душа.
Не скажу, що він був ідеалом,
Ідеальних людей не бува,
Я це знаю, і кожен там само
Та, на жаль, це Кохання не зна.
Може в чомусь він і помилявся,
Може щось він робив і не так,
Не старався, усяке траплялось
Я дивилась, чекала на знак.
Як не дивно, нічого не сталось,
Хоча все-таки щось і було.
Зустрічався хтось з ким й розлучався,
Все мінялось й по колу знов йшло.
Та, напевно, була я слабкою
Не змогла я його вберегти,
Окунувся у дірку він чорну
Зайти можна, а вийти – вже ні.
Й не минуло багато так часу,
Може рік, ну а може і два
Та тепер це вже інша людина,
Не особа, пуста це душа.
Життя ціль – алкоголь і гуляння,
План в майбутнє – достатньо й на день
Може він загубив своє щастя?
Та чому я мов винна за це?
Досить. Геть, пропадіть дурні думи!
Все. Кінець. Треба далі іти!
Чи багато такого ще буде?
Певно так. Та зі мною вже ні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2010
автор: Катерина Олешко