Мій рідний край, моя земля,
Тебе люблю найбільше я,
Ти найдорожче що я маю,
Тебе люблю і поважаю.
Важко без тебе завжди,
Хочеться знову туди,
Де бігав колись малим
І поки буду я живим;
Пам’ятатиму державу,
Її історію і славу.
Проклятий буду,
Коли Україну забуду.
Я забув і прийшло покарання:
Зникло все без мого бажання,
Я бачив біду та втрати.
Прийшла пора збирати…
Далекі мандри уявляють,
Коли немилий рідний край
Серцем та духом тікають,
Шукаючи затишний рай.
Молодь не бачить тут нічого,
Адже нелегкий час настав.
Тікає до господаря чужого,
Бо той гроші за працю давав.
Немає любові ні краплини
До своєї землі чорної,
Немає поваги до України,
До держави бідної, потворної.
Скажи, за що тебе любити?
Чи варто тебе шанувати?
Тяжко тут животіти,
Люди продовжують домівки залишати.
Люди шукають твердий заробіток,
Бо їсти треба щоденно,
Бо треба одіти і вивчити діток,
Тому покидають домівки напевно.
Тебе простіше не любити,
А міняти, зневажати,
Ти заважаєш щасливо жити,
Людина має право вибирати…
Людина має право вибирати
Що її подобається, що її дратує.
Влада не може помагати,
Влада бешкетує.
Важко існувати щирій любові,
Важко вистояти українській мові,
Важко талантам пробиватися,
Важко правди добиватися.
Немає зрушень – постійний застій.
Ми щасливі, бо не знаємо які ми бідні.
Нема любові, нема жодних надій,
Мабуть вже скоро зникнуть землі рідні.
Яка може бути любов до України,
Яка ж повага до людей держави?
Усім потрібні кращі зміни,
А не обіцянки, забави.
Правду важко приховати,
Краще втікати і не знати,
Що сталося із тими хто залишився,
І чи стан держави на краще змінився.
2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195594
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.06.2010
автор: sashassop