Я стираю із себе сліди твого існування,
Видираю листки, на яких живе наше щастя,
I виймаю, неначе з коробки, твої зізнання
I несу їх у прірву - може, позбутися вдасться.
Я подерла ту мрію, а спогад іще залишився.
В мене руки трісуться і випадає волосся,
Tи занадто міцно до мене пришився,
Я занадто натхненно збирала любові колосся...
Буде розпач і кров, буде крові маленьке озерце
Я тебе обійму, тільки ти не лякайся, будь ласка!
І попрошу пожити в моєму болючому серці,
I почнеться сьогодні наступна щаслива казка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193911
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.06.2010
автор: Галинк@