Так мало з просоння іноді треба –
Твоя мила посмішка, єдине лиш слово
Безкраї простори блакитного неба
І дрібочку щастя?.. Та ось же, готово!
Я стала бедриком, щоб жити в долоні
І вранці корицю досипати у каву
Зостатись у теплого дива в полоні
Я тобі віддала себе під заставу
Недоцільності влучно сказаних слів,
Загадковості кожного погляду
Загубились давно в павутинні із снів,
Знаєш, потребую я твого догляду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193892
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.06.2010
автор: neverknowsbest