У Сонця нашого є очі.
У Неба синього є руки.
Те Сонце дивиться щоночі
На світлий бік Землі-онуки.
Як та Земля тай переверне,
То день настане в нас і спокій.
А небо там де світить Місяць,
Із синього стає у чорне.
І Місяць й зорі, що на Небі,
Руками пригортають все до себе.
Як матір - сина, бабця - внука.
І світять зорі, світить Місяць.
Як в день поля і сад видніє.
І голоногий там стою,
Я виглядаю теплий Місяць.
Для мене теплий,
Бо я знаю, що в ніч він Землю пригортає.
І все тепло ,хоч і холодне,
Землі він рідній повертає.
Бо знає Місяць, що Вона,
Нікуди не подінеться одна.
І любить Він її і гріє.
Хоч те тепло для нього мрії.
© Copyright: А.П.Кабвой 2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193166
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.06.2010
автор: А. П. Кабвой