Акацій силуети заплутаві
Рожеве небо вкутали. Боюсь,
Що день минає, і уже чомусь
Ховає сонце промені яскраві.
Перисті хмари – з чорного у біле –
Стрічками вкрили мертві небеса.
Минають дні, минають чудеса...
І замерзають янголові крила.
Десь тихо глухий клекіт відлунає,
І в’ється запах нерозквітлої весни.
Ідуть он двоє – один одному вони
Вже тричі брешуть: “Я тебе кохаю!”...
Вже тричі брешуть... тричі убивають
В душі первісні подихи тепла –
Він бреше їй, йому бреше вона,
А почуття в багно лише вгрузають...
Фіалки жовтоокі тихо плачуть,
Жалкують, ароматні сльози ллють.
Людино, як тобі надалі буть?
Що ще сфальшивить? Що іще злукавить?
Яких створить життя ще аплікацій?
Якими стануть ясні небеса?
Минають дні, минають й чудеса,
І силуети плутаних акацій...
(14.04.10)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191824
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2010
автор: Cozodoy Ihor