Думок моїх не паперові стоси,
Готуються в середньовічні війни,
твоє тепло таке близьке і безнадійне
До мого серця східний вітер зносить.
Твої слова давно попсуті ритуалом
В цей вечір, ніби-то чужі,
Влучають в мене, як ножі,
Прохромлюючи душу сплавом із металу.
І що воно таке людське життя?
Тунель. Вогонь. Політ. Стріла.
Я мить тому закохана була,
І як завжди, вмикається закон тертя.
Не пробувати б того погляду гіркого,
Зрубати б з твого серця всі замки!
Червону нитку крізь віки
Пустити. Де ти? Знов нікого...
І вовчі очі із серця мого власної зими
Перемагають сум під проливним дощем,
Лікують мій дорослий і дитячий щем
Волосся твого ластів"ячими крильми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191813
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2010
автор: LaLoba