Дощ буремний паде на країну вогню.
Звідкиля до нас стільки негод?
День за днем сивина сніг-постільна висить.
Убавляє нам днів і пригод.
У моментах страху, ми питаєм себе:
"То ж навіщо нам жити сьгодні?"
І десь там у душі кричить криком життя:
"Щоб у хмар не бувати в полоні!"
У полоні страху,
"Не прожить іще дня."
У полоні -
"Постріла в скроню."
Але в мить цю сташну,
Вийшло Сонце зза хмар.
Ясно-пера, червона іскриця.
Світло в душу твою.
Проникає, як сон,
Але може тобі це і сниться?
Ні не може буть сном,
Бо торкнулось мене
Сяйво Сонця, як пера жар-птиці.
Не заберуть нас хмари жорстокі в полон!
Поки серце в нас буде ще биться!
© Copyright: А.П.Кабвой 2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191605
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2010
автор: А. П. Кабвой