Україно… Україно...
Матір наша, ненька мила.
Як же вірити мені,
Що усе це не у сні?
Живемо в тобі, радієм:
Сонцю, небу, полю, нивам
Посміхаємось в роботі,
Благодаті і турботі,
Орем, сіємо, збираєм,
Випасаєм, доглядаєм
Аж до обрію лани,
Стиглі зернами хліби
Пшениці, жита, овси
Просо, гречка, ячмені
Й інших в полі не злічити,
Всі колосяться, налиті
Теплом Сонця, життям сили
Від землі – Вкраїни милій.
Мозолями рук старанних,
Що вдихали душу рано.
Рано в ранці на схід сонця
Благодіяли до донця.
Дня весняного і влітку
Восени і навіть взимку
Благодать землі на милість
Батька, матір, діда, брата,
Не стояла з краю хата,
Усім миром, усім людом
Хто де був, були ж по всюди:
У полях і на токах,
У авто і тракторах,
Поїздах і літаках,
Ще й в космічних кораблях.
І на фермах, у цехах,
В шахтах, школах, установах,
У лікарнях й навіть дома
Біля печі чи за столом,
Щиро разом працювали.
Один – одному бажали:
Від душі і серця - миру,
Від землі і сонця - силу,
А від Батька - віру знать,
І небесну благодать
На усі свої труди,
Щоб у милості були
Отця нашого одного,
Сина і Духа Святого!
Щоби у своїм старанні,
Жить у мирі і єднанні,
У любові, й покаянні.
Стать для всіх одним народом,
Одним тілом, одним ротом,
Одним серцем і душею,
Одним стягом й однією…
Працею, - від рук творіння,
На народне благодіння.
З серця йшла одна молитва,
В душі правдою повита.
Губи мовили одні.
Тіло й руки сприйняли,
І пішла одна робота,
Від тих рук і аж до рота.
За усім старанно дбати,
Батька матір шанувати,
Брата сестру і хатину
Свою неньку Україну!
За її поля, ліси,
За озера і річки,
Що в землі і що над нею,
Бути в Господа сім’єю.
Одного лиш Батька мать,
З ним небесну благодать.
Чого ж нам іще бажати,
Один – одному у хаті?
Любій неньці Україні?...
Хто візьме на себе сили?
Щось по іншому казати,
І писати й працювати?
Надихати й сповідати...
Україно, Україно...
Для чого душа і очі?
“Зріти правду вдень і вночі”.
А для чого серце мати?
“Щоб за нею жити в праці”.
Мати істину одну,
Віру, милість і оту,
Святість Батька Заповіту.
Бути вдячними до віку,
За Його дарунок жити,
Щастя мати і радіти,
Всьому тому навкруги,
Що ми маєм на землі.
Спів пташиний, тишу ночі,
День від Сонця, зорі – очі
Своїх милих, своїх друзів,
Всіх своїх в своїй окрузі.
А ще працю – Його поклик,
Від душі своєї оклик.
Якщо так, то благість буде
На усе оте навкруги:
На поля і на ліси,
На озера і річки,
На батьків, сестер, братів,
Синь небесну і хатину,
Нашу неньку Україну.
Що для нас вкраїнців в полі
Домом стала в Його лоні.
А тому святий наш борг,
Дбать і стверджувать престол,
Його Царства на Землі,
Його істину в душі.
Але робить хтось інакше,
Хоч і мовить так, одначе.
Не перечить, догоджає,
На усе оте киває,
Немов завжди з цим од віку.
Та химерна в нього пика
Де без радості – сміється,
Де не треба – усміхнеться.
Ні про що не докоряє,
Всьому вільність обіцяє.
Тихо зманює, крадеться,
Дуже м’яко обернеться,
Щастя похоті в кайдани.
А багатства у омани.
Його вольність в тяжке рабство,
Де життя одне нахабство.
Лицемірству дань і мода,
Бо відчинює комода
Грошей, титулів і прав,
На земний Батьківський рай:
На поля і на ліси,
На озера і річки,
На батьків, сестер, братів
Синь небесну і хатину,
Нашу неньку Україну.
Щоб була маєтком в полі,
Лиш для тих, що вже поволі,
Тихо зрадили усе, Його віру над усе.
Долю, працю і свободу,
Усього свого народу.
Вже не бачать, лиш радіють,
Що від того багатіють
Бо багатство, гроші, землі
І фінансові системи,
За собою смерть несуть,
Ось у чому їхня суть.
Що ж робити Україні?
Неньці нашій, кому милій,
Хто спроможний зріти правду,
Той зрозуміє одразу:
“Покаяння, піст і праця” -
Ось шлях істини обманця.
Вернуть втрачені права,
На українські поля,
На ліси, річки, озера
Ненароджену вже й вмерлу
Волю, долю, праці радість,
Й на одну для всіх нас благість.
Із усім тим навкруги,
Зрітись в Батьковій руці.
Зможем лиш від Його волі
Мати щастя, щедрість долі,
Радість в полі і в душі
Любов сіять, жать повагу
В бур’яни звести зневагу.
В Його славі жить до віку,
Хто ж сліпий, для того – пика..!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191593
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.05.2010
автор: Сергій Кріпак*