Розмова із собою…

Розмова  із  собою...  Чи  я  така  ж,  як  була?
Чи  я  змінилась  зовсім?  Чи  я  себе  забула?
Я  -  злякане  створіння,  що  в  темряві  тремтить,
Такі  ж,  як  в  мами,  очі...  і  погляд...хоч  на  мить...
Чи  час  розставив  крапки?  Чи  стишив  сильний  біль?
Дивитись  зовсім  важко,  похожі,  -  в  рану  сіль...
Як  плаче  гірко  серце  і  просить  відпустити  -
Додому  йти  так  важко!  Дощем  любов  не  змити!
Горіха  мокре  листя  шепоче  за  вікном.
Розмова  із  собою  -  розмова  із  вином...
А  як  зламати  волю?  Як  заглушити  щем,
Що  душу  знов  терзає  і  проливним  дощем
Краплини  -  сірі  перли,  малюють  небеса.
Я  їх  чекаю  марно,  бо  не  для  нас  краса.
Немов  в  вогні  згораю,  і  не  втечу  від  себе,
Коли  здаюсь  без  бою,  коли  спускаюсь  з  неба.
Розмова  із  собою...Кого  ж  іще  спитати?
Чи  я  змінилась  зовсім?  Чи  вміла  я  кохати?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191492
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.05.2010
автор: Mariana