Вмикаю сонце на стовпі,
Щоб ніч чорнішою здавалась.
Брешу усе собі й тобі,
Що ти у мене закохалась.
Гірку ковтаю без води,
Закушую своїм натхненням.
Оті зірки - твої сліди,
І радості аж повні жмені.
І тавтології пливуть
(А очі - від гори донизу).
Знов поночі пишу цю муть,
Як нашої відгомін кризи.
Вона крізь дірку у стіні
Над нами сміючись ворожить
І бреше все тобі й мені,
Бо ми з тобою зовсім схожі.
У небі знов чиїсь сліди;
Чи може то всього лиш рани...
Я не тікаю нікуди:
Мені і тут досить погано.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191364
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.05.2010
автор: Perelubnik