Я знову купався в твоїх променистих очах,
Я знову пірнав в них, неначе у глиб океану.
І знову весняним струмочком твій голос звучав,
І губи мої знову тихо шептали: - Кохана!
Я пильно дивився - очей відірвати не міг
Від кожної лінії вкрай граціозного тіла.
За щастя вважав до твоїх дотулитися ніг,
А ти, ніби птаха, високо у небо летіла.
В очах твоїх сірих, як в небі, хмаринки пливли
І посмішка щира мені, ніби сонце, світила;
І ми, наче в казці, в ту мить із тобою були,
Мій голос для тебе одної нашіптував: - Мила.
Ти знову і знову вже вкотре чаруєш мене,
Кохання твоє - джерело чудотворної сили.
Хай роки проходять, та знаю - воно не мине
І житимуть вічно серця, що так вірно любили.
Я знову купатимусь в сірих бездонних очах,
Із уст твоїх питиму, ніби з живої криниці.
...Вже ранок іде - на столі догоріла свіча.
І ти десь далеко. І сон мій, на жаль, припинився...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191253
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.05.2010
автор: Salvador