Захопить сум мене в полон, і я порину,
Мої емоції - на піках висоти.
Я пошукаю серед фото в товщі пилу
ту Божу іскру, що так рветься із пітьми.
Нестримний час, і пожовтіли раритети,
і поламалися кути й діагональ,
у жовтих плямах із минулого портрети,
у них там біль душі, там гордість і печаль.
В лозових кріслах у одежі того крою
Цей інтер’єр мене несе у їхні дні,
на фото мама, і бабуся молодою…
дідусь і тато – у серйозності сумні.
Давно їх душі попрощалися з тілами,
Уже їм легко…вони вільні, ніби птах.
У снах туманних розмовляють тихо з нами,
Летять у гості серед ночі під мій дах.
07.10 .2006.
перероблений 2010
послухати і подивитися http://www.youtube.com/watch?v=R0taPu4F5iA
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191192
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.05.2010
автор: Олексій Тичко